Дитяча істерика: чому виникає і як подолати

Чому виникає істерика? Існують два найпоширеніші чинники, що провокують істерику в дітей дошкільного віку:

Дитина надто розпещена, обласкана, оточена любов’ю, задарована. Усі бажання дитини неодмінно виконуються. Спосіб влаштувати істерику дитина не раз випробувала і переконалася – він «працює».

Жорстка вимогливість до дитини, якою сьогодні все частіше зловживають батьки. Нескінченні вимоги, тиск з боку дорослих, надмірне завантаження заняттями і дорученнями є сприятливим грунтом для виникнення в дитини рано чи пізно істерики-протесту.

Звісно, схильність до істерик залежить не лише від стилю виховання та сімейного клімату. Значення має стан нервової системи, тип темпераменту і вікові періоди, так звані «кризи вікового розвитку».

Небезпека виникнення дитячих істерик загострюється у віці:

3-х років – перехід від раннього дитинства до дошкільного віку;

6-7 років – перехід від дошкільного віку до молодшого шкільного;

11-15 років – перехід від молодшого шкільного віку до підліткового.

Стадії протікання істерики у дитини

Найліпший спосіб «швидкої допомоги» в боротьбі з дитячою істерикою, незалежно від того, чим вона викликана, - це вміння дорослих керувати процесом.

Провокація сварки. Будь-яка істерика починається яз провокації дитиною сварки, коли їй щось не подобається чи не влаштовує. І саме в цей момент виникненню істерики найлегше запобігти, негайно переключивши увагу дитини. Якщо у дитини от-от розпочнеться напад істерики, можна запропонувати їй щось намалювати чи прогулятися, наприклад до магазину, за морозивом Ще один дієвий спосіб швидко нейтралізувати початок істерики у дитини до 8 років – потримати її руки 2-3 хвилини під проточною холодною водою.

Крики та звинувачення. Друга стадія істерики у дитини зазвичай супроводжується криками та звинуваченнями. Щоб уникнути подальшого розвитку істерики, доцільно неголосно сказати дитині: «Заспокойся, тоді поговоримо», - і якомога швидше віддалитися від неї. Намагатися не входити в контакт з дитиною. До речі, це допоможе заспокоїтися і самому дорослому.

Буйство. На завершальному етапі істерики дитина починає кидати все, що потрапляє їй під руку. Дорослому не слід хвилюватися, нехай дитина випустить пар. А от після того, як вона затихне, можна починати її заспокоювати. Дитині молодшого дошкільного віку допомагають заспокоїтись обійми чи ласкаві слова з боку дорослого.

Обговорювання неприємної ситуації. Після того як напад істерики завершився, із дитиною обов’язково потрібно обговорити цей інцидент. Дитина старшого дошкільного віку уже здатна до діалогу, може пояснити свої бажання й небажання і водночас дослухатися до аргументів і побажань дорослого. Із дитиною ж молодшого й середнього дошкільного віку доречно проаналізувати ситуацію в процесі гри, попутно обговорюючи дії персонажів і те, як слід і не слід поводитися.

Ну і насамкінець, можна поговорити з дитиною про те, як діяти, коли вона відчуває, що от-от «вийде із себе». Хороший спосіб уникнути істерики – запропонувати дитині порвати непотрібний журнал або намалювати свої емоції так, щоб ручка рвала папір.

Успіх переговорів залежатиме від того, чи вдасться дорослому побудувати місток взаємної довіри з дитиною. Якщо стосунки з дитиною занадто складні, ліпше звернутися до практичного психолога. Консультації зі спеціалістом допоможуть знайти спільну мову з дитиною. А можливо, на прийом до фахівця буде рекомендовано прийти всією родиною.

Для статті були використані матеріали журналу «Практичний психолог. Дитячий садок» №11/2015, автора - наукового співробітника лабораторії психології Інституту психології ім. Г.С.Костюка НАПН України Олени Мойзріст.

Психологічна готовність дитини до навчання –
фундамент успішності майбутнього школяра

Усі батьки прагнуть, аби їхня дитина була найкращою і, відповідно, прагнуть якнайліпше підготувати маленького дошкільника до першого класу. Приділяючи багато зусиль та уваги для засвоєння дитиною таких знань та вмінь, як читати, писати, рахувати, дорослі, на жаль, іноді забувають про психологічні аспекти готовності до школи. На думку психологів, легко освоїти шкільні правила, здобувати знання і перейти у статус успішного учня зможе та дитина, у якої сформована психологічна готовність до навчання.

Психологічна готовність до шкільного навчання – це складне утворення, компонентами якого є мотиваційна, емоційна та інтелектуальна готовність. Психологічна готовність передбачає здатність дитини до прийняття нової «соціальної позиції» - статусу учня, сформованість певного світогляду, готовність до оволодіння провідною в молодшому шкільному віці діяльністю – учбовою, а також уміння керувати своєю поведінкою та розумовою діяльністю (Структура розроблена під керівництвом вітчизняного психолога Віри Котирло і представлена в працях науковців лабораторії психології дошкільника Інституту психології ім. Костюка НАПН України).

Мотиваційна готовність - наявність у дитини бажання вчитися. Виникнення усвідомленого відношення дитини до школи визначається способом подання інформації про неї. Важливо, щоб відомості про школу, які повідомляються дітям, були не тільки зрозумілі, але і знаходили емоційний відголос у них. Емоційний досвід забезпечується включенням дітей до діяльності, яка активізує як мислення, так і почуття. Особистісна готовність до школи виявляється у ставленні дитини до школи, вчителів і навчальної діяльності, включає також формування у дітей таких якостей, які допомогли б їм спілкуватися з учителями і однокласниками. На час вступу до школи у дитини повинні бути розвинуті самоконтроль, трудові уміння і навички, вміння спілкуватися з людьми, рольова поведінка.

Інтелектуальна готовність передбачає наявність у дитини кругозору, запасу конкретних знань:

певний запас знань про навколишній світ: про предмети та їхні властивості, про явища живої і неживої природи, про людей, їхню працю та інші сторони суспільного життя, про те, «що таке добре і що таке погано», тобто про моральні норми поведінки;

оволодіння спеціальними знаннями і навичками, які традиційно відносяться до власне шкільних, — грамотою, лічбою, розв’язанням математичних задач;

орієнтування дитини в просторі і часі;

вміння виділяти істотне в явищах навколишньої дійсності, вміти порівнювати їх, бачити подібне і відмінне; дитина повинна навчитися міркувати, знаходити причини явищ, робити висновки.

розвиток мови — володіння вмінням зв’язано, послідовно, зрозуміло для оточуючих описати предмет, картинку, подію, передати хід своїх думок, пояснити те чи інше явище, правило.

Важливий бік психологічної готовності до школи — достатній рівень емоційно-вольового розвитку дитини. У кожної дитини цей рівень виявляється по-різному, але типовою рисою, яка відрізняє дітей шести-семи років, є підпорядкування мотивів, яке дає дитині можливість керувати своєю поведінкою і яке необхідне для того, щоб відразу ж, прийшовши до школи, включитися до спільної діяльності, прийняти систему вимог шкільної системи.

Отже, у пізнавальному плані дитина до вступу до школи вже досягає досить високого рівня розвитку, який забезпечує вільне засвоєння шкільної навчальної програми. Крім розвитку пізнавальних процесів: сприйняття, уваги, уяви, пам’яті, мислення і мови, до психологічної готовності до навчання входять сформовані особистісні риси.

Адаптація до садочка. Поради психолога.

Ваша дитина почала відвідувати дитячий садочок, і як і дорослій людині, їй також потрібен час для прийняття змін у звичному для неї житті. І саме від дорослих залежить ступінь загострення дитячих переживань і тих труднощів, які відчуватиме малюк під час звикання до умов дошкільного закладу.

Питання адаптації дітей до дошкільного закладу вивчали різні фахівці: психологи, педагоги, педіатри, невропатологи, фізіологи. Це зумовлено широтою проблем, які пов’язані з процесом пристосування до нових умов життя. Адаптація – це складний процес пристосування організму, що відбувається на різних рівнях – фізіологічному, соціальному, психологічному.

Які страхи виникають у дитини під час адаптації до садочка:

страшно розлучатися з мамою;

страшно і незатишно у новій обстановці;

страшно залишатися з незнайомими чужими людьми;

страшно, що батьки можуть не прийти, не забрати дитину.

Потрібно враховувати, що ресурс для подолання цих тривог у кожній дитини різний.

Поради батькам, як же допомогти дитині краще адаптуватися до садочка:

Не обманюйте дитину! Малюк йде до дитячого садочку, а не в якесь «чарівне місце». Якщо дитина зрозуміє, що ви її обманули в цьому питанні, де ж гарантія, що ви не обманюєте, обіцяючи вернутися за нею?

Не обговорюйте при дитині ваші переживання щодо походу дитини до дитсадка. Діти все чують і відчувають.

Розповідайте дитині про садок, як про приємне і хороше місце. Можна показати відеоролики, фотографії, згадати цікаві історії зі свого дитинства.

Прощайтеся з дитиною легко і швидко. Довгий процес прощання зі збентеженим виразом обличчя викличе у вашого малюка тривогу, а то й паніку.

Не карайте дитину і не гнівайтесь на неї за те, що вона плаче в момент розлуки з вами або ще вдома при згадці про необхідність йти до дитячого садка. Пам’ятайте, що дитина має право на таку реакцію.

Повідомте вихователю ласкаве ім’я дитини, розкажіть про її домашнє життя, вподобання та інтереси.

Для зниження стресової ситуації заздалегідь дізнайтеся про режим в дитячому садку. Постарайтеся ввести в цей режим дитину за кілька місяців до перших відвідин закладу.

Дайте дитині з собою в садок частинку «дома» (улюблену іграшку, предмет чи фото).

Створіть ваш приємний ритуал прощання при розставанні з дитиною.

Заздалегідь готуйте малюка до тимчасової розлуки з родиною. Іноді залишайте його з бабусею чи подругою.

В перший раз залишайте дитину в садочку не більше, чим на 2 години. Збільшуйте тривалість перебування поступово.

Не плануйте на період адаптації щеплення, візит до стоматолога та інші медичні процедури, які можуть травмувати дитячу психіку.

Переживайте цей період у тісній дружбі з дитиною, щоб вона могла ділитися з вами своїми тривогами , страхами, а ви – могли її підтримувати та долати разом всі труднощі.

Будьте терплячі та уважні. Пам’ятайте, що адаптаційний період – явище тимчасове, яке незабаром мине.

В статті були використані деякі поради сімейного та дитячого психолога Ольги Колеснікової.